
Декількома словами
У 1950-х роках "Зелена книга" для афроамериканців почала включати міжнародні розділи, такі як Париж. Це відкрило можливості для подорожей за кордон у пошуках свободи від расової сегрегації.
В епоху жорсткої расової сегрегації у Сполучених Штатах, "Зелена книга автомобіліста для темношкірих" (The Negro Motorist Green Book) слугувала життєво важливим путівником для афроамериканців, допомагаючи їм безпечно пересуватися країною та вказуючи на дружні заклади і маршрути. Однак у 1950-х роках цей унікальний довідник почав включати й міжнародні напрямки, серед яких чільне місце посів Париж.
Для багатьох темношкірих американців столиця Франції символізувала маяк свободи та прийняття, що різко контрастувало з дискримінацією, якої вони постійно зазнавали вдома. Наприклад, видання "Зеленої книги" 1954 року мало окремий розділ, присвячений Парижу. У ньому перераховувалися готелі, ресторани та клуби, що вважалися безпечними та гостинними для афроамериканських мандрівників.
Хоча Париж дійсно пропонував перепочинок від системного расизму американського Півдня часів законів Джима Кроу, він не був повністю вільним від упереджень. Проте включення Парижа до "Зеленої книги" відображало зростаюче бажання афроамериканців досліджувати світ і надавало практичні поради тим, хто наважувався вирушити в такі подорожі.
Цей розділ, що мав назву "'Paris Here I Come!'" ("Париже, я їду!"), передавав оптимістичний дух мандрівників, які шукали гідності та нових вражень за кордоном у складний період удома. Таким чином, "Зелена книга", відома насамперед як каталог безпечних місць у межах США, також відіграла невелику, але значну роль у сприянні міжнародним поїздкам для спільноти, що прагнула рівності та відкриттів.