Сучасне розуміння щастя стало надто поверховим, перетворившись на гонитву за миттєвими задоволеннями. Серіал «Білий лотос» на HBO показує, як брат і сестра шукають щастя у протилежних напрямках: один – через придбання, інший – через відмову від них. Але жоден з них не усвідомлює справжньої ціни свого вибору.

Колись щастя розглядалося як суспільний проект, пов'язаний зі справедливістю та спільним процвітанням. Але з часом воно перетворилося на щось індивідуальне та дрібне. Завдання сьогодні – повернути глибше і вимогливіше бачення того, що означає жити добре в роздробленому світі, і відновити справжній масштаб щастя.

Арістотель називав найвищою метою людського життя «евдемонію» – не швидкоплинні задоволення, а життя в чесноті та дію на її основі. Евдемонія залежала від здоров'я, багатства, друзів та удачі, і могла бути досягнута лише у процвітаючому суспільстві.

В епоху Просвітництва «щастя» набуло більш внутрішнього і світського виміру, ставши прагненням для всіх. Джон Локк проголосив «прагнення до щастя» природним правом. Щастя почали розглядати не просто як особисте почуття, а як суспільне благо, умову, за якої індивідуальне самовираження та колективний добробут нероздільні.

Проте з часом сенс щастя звузився. Воно стало розглядатися як особисте почуття, питання настрою, а не сенсу. Підйом масового виробництва та ринкової економіки пов'язав щастя з економічним зростанням. Щастя, колись філософія людського процвітання, перетворилося на бухгалтерський облік економічних показників.

Сьогодні щастя часто зводиться до споживання та оптимізації себе. Соціальні мережі перетворили його на естетику, що складається з модних напоїв, ароматичних свічок та нагадувань про дихання. Щастя стало роботою з пакування настроїв та моментів для отримання лайків.

Але більш вимогливе розуміння щастя нікуди не зникло. Батьки хочуть, щоб їхні діти займалися чимось вартим, робили внесок у щось більше, ніж власне задоволення. Щастя має базуватися на зв'язку, відповідальності та турботі.

У світі, який зіткнувся з кліматичною кризою, руйнуванням соціальних зв'язків та політичними потрясіннями, необхідно повернутися до ширшого розуміння щастя – як до спільної справи побудови світу, достатньо просторого для підтримки різних способів життя вільних людей, і досить міцного, щоб об'єднати всіх нас.