Декількома словами
Виставка в Нью-Йорку, що відтворює таємний притулок Анни Франк, дозволяє відвідувачам зануритися в її історію та особисто відчути умови життя під час Голокосту. Експозиція викликає роздуми про паралелі між минулим та сучасними подіями, підкреслюючи гуманістичний вимір трагедії через особистий досвід.
НЬЮ-ЙОРК — Кімнати маленькі та тісні, але сповнені деталей, які перетворюють будинок на дім: барвисті килими, акуратно застелені ліжка, настільна гра на столі та навіть фотографії британської королівської родини на стіні.
Але це не зовсім дім — це відтворення таємного притулку, де Анна Франк та її родина переховувалися від нацистів понад два роки. Виставка, що зараз проходить у Центрі єврейської історії в Нью-Йорку, вперше представляє таку експозицію за межами Амстердама. Вона триватиме до кінця жовтня.
У 1942 році старша сестра Анни, Марго, отримала жахливе повідомлення.
«Вона отримує виклик з’явитися до німецького трудового табору, з наказом бути там наступного дня», — розповідає Майкл Глікман, консультант Будинку Анни Франк щодо виставки в Нью-Йорку та генеральний директор jMUSE.
Саме тоді родина Франк вирішила переховуватися.
Перебуваючи в притулку, їм доводилося дотримуватися суворих правил, щоб залишатися непоміченими. Вікна затемнювали після заходу сонця, вони ходили в шкарпетках і навіть мали бути обережними зі змивом туалету.
Але на виставці також представлені залишки звичайного сімейного життя, як-от позначки зросту дітей на стіні.
«Як робили багато батьків з часом, у домі є позначки, що показують таблицю зросту дітей», — каже Глікман. «Отто та Едіт (батьки Франк) вимірювали дівчаток під час переховування».
Там жила не лише родина Франк. Родина ван Пельс та дантист Фріц Пфеффер, який ділив кімнату з Анною, також мешкали у притулку.
Для дівчини-підлітка проживання в тісному приміщенні з чоловіком середніх років означало численні сварки. І одне особливо цінне надбання стало джерелом напруги: їхній спільний письмовий стіл.
Фріц вивчав іспанську, оскільки сподівався переїхати до Південної Америки та почати нове життя після війни, тоді як Анна писала щоденник, який нині перекладено понад 75 мовами і досі можна знайти у школах та бібліотеках.
Як щоденник Анни Франк продовжує викликати сильні почуття, так і відвідувачі виставки зазначили, що питання, підняті її життям та смертю, досі лунають у наш час.
«Вивчаючи про Анну Франк у школі, я не знала, що вони намагалися приїхати до США», — сказала Трейсі Дейро, мешканка Бронкса, Нью-Йорк. «Якби вам довелося тікати, куди б ви поїхали?»
Марк Крейдлер, який прийшов на виставку разом із Дейро, зазначив, що існують паралелі між тим, що він побачив на музейній експозиції, і тим, що відбувається у світі сьогодні.
«Вони казали: «О, євреїв депортували». Чи не так?» — сказав Крейдлер. «І зараз говорять про депортацію людей з нашої країни до в’язниць деінде».
33-річна Сара Кроуфорд, яка живе в Нью-Йорку, сказала, що виставка допомогла їй зрозуміти історію Голокосту глибше та більш особисто.
«Я думаю, причина, чому Анна Франк знаходить відгук у стількох людей, полягає в тому, що це просто гуманізує цей досвід, який інакше настільки приголомшливо уявити в масштабах величезної популяції», — сказала Кроуфорд. «Я думаю, багато людей можуть побачити в ній себе в дитинстві».
