Моральна риторика солідарності між партнерами по НАТО щодо збільшення витрат на оборону приховує масштабну передачу державних коштів від європейських платників податків американським корпораціям.

Оригінальний План Маршалла (1947 р.) був програмою фінансової допомоги США для відбудови зруйнованої війною Європи. У період з 1948 по 1952 рік США надали Західній Європі понад 13 мільярдів доларів (близько 138 мільярдів євро сьогодні), що стимулювало економічне відновлення та заклало інституційні основи ЄС.

Сьогодні трансатлантичні відносини змінили цю передумову. Запускається "Зворотний план Маршалла": не США відбудовують Європу, а Європа фінансує Сполучені Штати — а саме, їхній військово-промисловий комплекс (ВПК) — через масову закупівлю зброї.

Модель допомоги для підтримки миру перетворилася на модель витрат, що приносить вигоду вічній мілітаризації, де величезні суми грошей змінюють свій курс і спрямовуються до Сполучених Штатів.

Ця трансформація є наслідком логіки сучасного капіталізму, який використовує війну як найнадійніший інструмент кейнсіанського стимулювання, коли традиційні шляхи продуктивного зростання вичерпані. Витрати на війну стають головним механізмом державних інвестицій. Європейські уряди, збільшуючи військові бюджети, запускають програми дефіцитних витрат, але вигоду отримує американська оборонна промисловість, а не їхні громадяни.

За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), експорт зброї зі США до Європи зріс більш ніж утричі у період 2020–2024 років порівняно з 2015–2019 роками. Європейські члени НАТО отримували 64% імпорту зброї зі США, і Європа вперше за десятиліття стала найбільшим клієнтом США, випередивши Близький Схід.

Ця нова залежність має технологічний характер. США володіють монополією на ключові оборонні технології (літаки-невидимки, керовані ракети, супутники), змушуючи європейські держави бути лише клієнтами. Система продажів Пентагону вимагає підписання десятилітніх контрактів на обслуговування та навчання, що забезпечує постійний потік прибутків до США та зберігає їхній вплив на оперативний суверенітет європейських армій.

Аргумент про оборонну необхідність приховує режим величезних державних інвестицій, які відводять фіскальні ресурси Європи від соціальних програм (охорона здоров'я, освіта). Економічна функція військових витрат полягає не в підтримці цивільної інфраструктури, а в озброєнні та підготовці до війни.

Хоча опір України є справедливим, інструменталізація її страждань союзниками як засобу для промислової політики викликає серйозні етичні занепокоєння. Економіка солідарності перетворилася на механізм вилучення прибутків.

Це філософське зближення неоліберальної економії та кейнсіанського стимулювання: державі дозволено витрачати лише на військові потреби. Справжня відбудова — України та Європи — вимагає інвестувати не у зброю, а у міжнародну співпрацю, дипломатію та цивільну інфраструктуру. Інакше війна переміститься в економічну політику Європи, постійно виправдовуючи нові контракти та дефіцити.