Жодна ідея, якою б огидною вона не здавалася, не може виправдати агресію.

Минулого тижня в Памплоні було жорстоко атаковано журналіста Хосе Ісмаеля Мартінеса. Натовп баскських націоналістів (aberzale) бив його ногами та закидав камінням. Якби він спіткнувся і опинився на милості своїх катів, наслідки могли б бути ще жахливішими. На жаль, ці кадри знайомі: люди в масках, з прапорами «ікуррінья» та в балаклавах (боягузи завжди приховують обличчя) використали антифашистське гасло як привід для виплеску своєї агресії.

Приводом для заворушень став анонсований виступ Віто Кілеса в Університеті Наварри, який заклад скасував, скориставшись своїм законним правом на академічний суверенітет. Мало хто сумнівається, що Кілес і його прихильники є популістськими агітаторами, чия мета — свідомо нагнітати напругу. Однак дискредитація їхньої справи жодним чином не виправдовує насильства, оскільки жодна ідея, якою б огидною вона не здавалася, не може виправдати агресію.

В Іспанії, можливо, через 40 років фашистської диктатури, існує майже інстинктивна чутливість до антиліберальних проявів крайніх правих. Ось чому всі знають, хто такий Кілес. Парадокс полягає в тому, що ті, хто палко реагує на будь-яку тінь авторитаризму справа, виявляють стриманість, а то й повне мовчання, коли насильство походить з іншого кінця політичного спектру. Кілес може бути ким завгодно, але факт залишається фактом: у Наваррі каміння та стусани кидали не його прихильники.

Варто запитати себе, що сталося б, якби прихильники правих побили журналіста. Ймовірно, країна б зупинилася, і тривога лунала б днями в ток-шоу, на радіо та в газетах. Проте в цьому випадку деякі публічні особи, як-от Ірен Монтеро, святкували акцію, яка закінчилася госпіталізацією репортера. Інші, завжди готові написати твіт, коли благородна справа збігається з їхніми інтересами, досі не висловилися.

Проблема не лише у фанатиках, а й у тих, хто, проголошуючи себе демократами, спотикається, коли потрібно засудити насильство з боку своїх. Обурення пролитою кров’ю ніколи не повинно залежати від політичного табору і не може проявлятися асиметрично. Якщо, звичайно, захист демократичних принципів сам по собі не є лише прикриттям.