Квантова механіка, революційна теорія, що описує поведінку матерії та енергії на атомному та субатомному рівнях, має багату історію, позначену новаторськими відкриттями та теоретичними проривами. Її витоки сягають початку 20-го століття, коли класична фізика зіткнулася з труднощами в поясненні таких явищ, як випромінювання чорного тіла та фотоелектричний ефект. Макс Планк ввів поняття квантування енергії в 1900 році, постулювавши, що енергія випромінюється дискретними порціями, або квантами, започаткувавши квантову еру. Альберт Ейнштейн розвинув цю ідею в 1905 році, пояснивши фотоелектричний ефект, припустивши, що світло складається з частинок, які називаються фотонами. У 1913 році Нільс Бор запропонував модель атома, в якій електрони обертаються навколо ядра по певних орбітах, випромінюючи або поглинаючи енергію лише під час переходу між цими орбітами. Вирішальний прорив стався в середині 1920-х років із появою двох форм квантової механіки: хвильової механіки Ервіна Шредінгера та матричної механіки Вернера Гейзенберга. Ці, здавалося б, різні підходи згодом було показано як еквівалентні. Принцип невизначеності Гейзенберга, сформульований у 1927 році, стверджує, що неможливо одночасно точно виміряти певні пари фізичних властивостей частинки, такі як її положення та імпульс. Подальший розвиток теорії, включаючи роботу Поля Дірака, вдосконалив наше розуміння квантової системи, призвівши до створення квантової теорії поля, яка об'єднує квантову механіку зі спеціальною теорією відносності. Квантова механіка з тих пір стала наріжним каменем сучасної фізики, лежачи в основі нашого розуміння всього, від структури атомів до поведінки зірок.