Декількома словами
Обрання Папи Франциска стало символом змін у католицькій церкві, відкривши нову еру та поставивши перед нею важливі виклики.
Обрання Хорхе Маріо Бергольйо, кардинала з Аргентини, 266-м понтифіком Римсько-католицької церкви, стало історичною подією. Він став першим південноамериканцем, який очолив церкву. Обравши ім’я Франциск, він також став першим неєвропейським Папою за понад 1200 років і першим членом ордену єзуїтів, який став на чолі церкви.
Обрання архієпископа Буенос-Айреса, якому на той час було 76 років, стало потужним сигналом від кардиналів: майбутнє церкви криється на глобальному півдні, де проживає основна частина католиків світу.
Народжений в сім’ї італійських іммігрантів і вихований у Буенос-Айресі, він був відомий як скромна людина, яка виступала на захист бідних і вела аскетичний спосіб життя в аргентинській столиці.
Він успадкував церкву, яка боролася з численними викликами, серед яких нестача священників, зростаюча конкуренція з боку євангельських церков у Південній півкулі, криза сексуальних зловживань, яка підірвала моральний авторитет церкви на Заході, і труднощі в управлінні самим Ватиканом.
Конклав, який призвів до його обрання, відбувся після більш ніж тижня напружених дискусій між кардиналами світу про проблеми, що стояли перед церквою, та їхні критерії для її наступного лідера.
«Обрання Папи – це щось суттєво відмінне від політичних виборів», – заявив журналістам кардинал Крістоф Шенборн з Відня, теолог, відомий своїм інтелектом і пастирським дотиком. Він зазначив, що ця роль – не «головний виконавчий директор багатонаціональної компанії, а духовний глава спільноти віруючих».
