Декількома словами
Історія Джойс Браун, безхатньої жінки з Нью-Йорка, чия судова справа проти примусової госпіталізації у 1980-х роках створила прецедент, що змінив розуміння прав безхатніх людей у США. Її боротьба підкреслила важливість громадянських свобод для вразливих категорій населення.
Історія Джойс Браун, також відомої як «Біллі», — це розповідь про боротьбу за базові права людини, яка назавжди змінила підхід до безхатніх людей з ментальними розладами у Сполучених Штатах. Її випадок наприкінці 1980-х років став знаковим, висвітливши складні питання громадянських свобод, психічного здоров'я та державних повноважень.
У 1987 році, в межах ініціативи мера Нью-Йорка Еда Коча, спрямованої на примусове лікування безхатніх, які вважалися небезпечними чи недієздатними, Джойс Браун була насильно вилучена з вентиляційної шахти на Мангеттені, де вона мешкала, та госпіталізована. Їй поставили діагноз параноїдальна шизофренія, однак сама Браун відмовлялася від призначеного лікування, стверджуючи, що має право жити на вулиці, якщо нікому не завдає шкоди.
Її справа швидко привернула увагу правозахисників. Американська спілка захисту громадянських свобод (ACLU) взяла на себе представлення інтересів Браун, стверджуючи, що примусове лікування та затримання без доказів безпосередньої небезпеки порушують її конституційні права.
Судова баталія, що послідувала, пройшла через кілька інстанцій та широко висвітлювалася в американських ЗМІ. Спочатку суд нижчої інстанції ухвалив рішення звільнити Браун, погодившись з тим, що місто не надало достатніх доказів її небезпеки. Однак апеляційний суд скасував це рішення, тимчасово санкціонувавши примусове лікування.
Фінальну крапку було поставлено на початку 1988 року Верховним судом штату Нью-Йорк (Court of Appeals), який виніс вирішальну постанову на користь Джойс Браун. Суд постановив, що міська влада не змогла довести, що вона становить безпосередню загрозу для себе чи оточуючих, і тому не мала права утримувати її або примушувати проходити лікування проти її волі лише на підставі її безхатності та передбачуваного психічного захворювання. Це рішення стало важливим прецедентом, обмеживши можливості держави щодо примусової госпіталізації та лікування безхатніх.
Випадок Джойс Браун підкреслив крихкий баланс між захистом суспільства, турботою про психічне здоров'я вразливих громадян та дотриманням їхніх громадянських свобод. Її боротьба, хоч і важка після звільнення, змусила переглянути законодавство та підходи до роботи з безхатніми, підтвердивши, що навіть у найтяжчих обставинах люди не позбавляються своїх основних прав. Справа Браун залишається нагадуванням про важливість захисту прав людини, особливо для тих, хто опинився на узбіччі суспільства.
