Декількома словами
Унаслідок руйнівної повені в Техасі загинуло понад 160 людей. Пошукові операції перетворилися на місію з пошуку тіл, що створює величезне психологічне навантаження на рятувальників та волонтерів. У статті розглядається проблема психічного здоров'я людей, які працюють у зоні катастрофи.
У Техасі тривають пошукові роботи після руйнівної повені, кількість жертв якої перевищила 160 осіб. У міру того, як зникає надія знайти вцілілих, у центрі уваги опиняється психологічний стан рятувальників, які зіткнулися з важким завданням пошуку тіл загиблих.
Рятувальні команди, що працюють безперервно після стихійного лиха, яке сталося на вихідних до Дня незалежності, описують свою роботу як жахливу місію. Дні, коли вдавалося знаходити живих, давно минули, і тепер їхня робота полягає у вилученні тіл, серед яких щонайменше 30 — діти.
«Ми долаємо це, як можемо», — зізнався підполковник Бен Бейкер з Техаської служби охорони дикої природи. Він наголосив, що командам надається психологічна підтримка, зазначивши, що «бачити загиблу дитину — це надзвичайно трагічно».
24-річна волонтерка Марго Меллон розповіла, що намагається емоційно дистанціюватися, щоб зосередитися на роботі. Проте вона розуміє, що після повернення додому їй буде складно впоратися з пережитим. «Я намагатимусь не думати про це занадто багато. Думатиму лише про те, що принаймні родини зможуть отримати визначеність», — сказала вона.
Експерти зазначають, що ще покоління тому про психічне здоров'я рятувальників навряд чи б говорили. Хоча працівники екстрених служб мають вищі показники посттравматичного стресового розладу (ПТСР), більшість із них знаходять способи впоратися з важкими реаліями своєї професії.
Наразі пошукові операції зосереджені на розборі завалів із повалених дерев, уламків будинків та автомобілів, що скупчилися вздовж річки Гвадалупе, яка відступає. Капітан Джейсон Уолдріп з офісу шерифа округу Керр повідомив, що рятувальники ретельно оглядають кожен фрагмент у пошуках останків.
Фахівці з досвідом роботи в зонах катастроф, як-от ураган «Катріна», пояснюють, що багато рятувальників працюють «на автопілоті», вимикаючи емоції. Однак психологічні наслідки можуть проявитися пізніше. «Дуже важливо розуміти свої межі та мати доступ до ресурсів допомоги, чи то анонімна гаряча лінія, чи консультація з психологом», — каже колишній парамедик Нік Кулотта.
Робін Якобовіц, експертка з Інституту психічного здоров'я при стихійних лихах, додає, що стрес має накопичувальний ефект. «Те, з чим вони стикаються зараз, накладається на те, з чим вони стикалися в минулому. І все це підсумовується». За її словами, соціальна підтримка є одним із ключових факторів відновлення після травматичної події.
За останнє десятиліття ставлення до проблеми психічного здоров'я рятувальників змінилося, значною мірою завдяки підвищеній увазі до ПТСР у ветеранів та наслідків пандемії COVID-19. Однак проблема стоїть особливо гостро в невеликих сільських громадах, де рятувальники можуть знаходити тіла своїх знайомих чи сусідів. «Це неймовірно важко», — підсумовують експерти.
