Те, що Європа слугує притулком для вчених та академіків, є предметом гордості. Однак справжню тривогу викликає той факт, що ця ситуація стала прямим наслідком «трампістського нападу» на здоровий глузд і науку.

Нігерійський письменник Воле Шоїнка, лауреат Нобелівської премії з літератури 1986 року, зіткнувся з анулюванням своєї візи до Сполучених Штатів. Незрозуміло, чи це сталося через те, що він нігерієць, письменник, чи просто тому, що він критикував Дональда Трампа. Схоже, що однієї лише критики достатньо, щоб перетворитися на «нелегала» у США. Сам Шоїнка, який у 90-х роках емігрував до Північної Америки, тікаючи від диктатури на батьківщині, повернувся до Нігерії у 2016 році після першої перемоги Трампа, посилаючись на «його зневагу до демократичних цінностей».

Проблема є набагато ширшою, ніж випадок одного нобелівського лауреата. Шоїнка зазначив, що його ситуація не така серйозна, як доля тисяч іноземних громадян, яких висилають зі США, або яким відмовляють у повторному в’їзді після візиту додому, чи студентів, яких депортують без попередження. Це ставить під сумнів знамениту фразу Черчилля про демократію, коли ти знаєш, що той, хто стукає у двері о шостій ранку, — це молочник. У сучасних США ця впевненість зникла.

• Руйнування наукової системи: У квітні понад 1900 вчених з академічної еліти США підписали відкритого листа, засуджуючи «руйнування наукової системи країни» через скорочення фінансування, тисячі звільнень та тиск, що змушує залишати роботу з ідеологічних міркувань.
• «Напад безглуздя»: Один із науковців назвав це «нападом безглуздя на світ розуму». Серед підписантів були першовідкривач вірусу СНІДу (Нобель 2008), астрофізик, який виявив чорну діру, та вірусолог, який ідентифікував вірус гепатиту С (обидва лауреати 2020 року).

У липні французький Університет Екс-Марсель оголосив, що отримав 600 заявок від американських дослідників на 31 вакантне місце. Ці колеги відчували, що їхня «академічна свобода під загрозою». Те, що Європа є притулком для знань і здорового глузду, викликає гордість. Але те, що вона стає «останнім притулком» у цьому наступі ірраціональності, викликає занепокоєння. Автор проводить паралель із ситуацією в Іспанії, де найбільший університет Мадрида (Комплутенсе) роками «задихається» від фінансового тиску регіонального уряду, ставлячи під сумнів, чи не належить Мадрид до тих самих «нападників безглуздя».