Декількома словами
На Відкритому чемпіонаті Великої Британії з гольфу короткі лунки пар-3 часто є несподівано складними випробуваннями. Непередбачуваний вітер, глибокі бункери та складні гріни вимагають від гравців високої точності та можуть вплинути на фінальний результат.
На Відкритому чемпіонаті Великої Британії з гольфу (British Open), одному з найстаріших та найпрестижніших турнірів у світі, не завжди довгі пар-5 лунки чи складні дог-леги є головним викликом для світової гольф-еліти. Досить часто саме короткі, здавалося б, легкі пар-3 лунки стають справжнім каменем спотикання і можуть зруйнувати надії на високий результат.
Традиційні лінкс-поля, де проводиться British Open, відомі своїми непередбачуваними умовами, передусім сильним вітром. Короткі лунки, попри їхню невелику довжину (зазвичай 100-200 метрів), вимагають виняткової точності. Найменший порив вітру може збити м'яч з траєкторії, відправивши його у глибокі бункери, що оточують грін, або на нерівну поверхню фервею, звідки виконати точний удар на грін вкрай складно.
Крім того, гріни на коротких лунках British Open часто мають складний рельєф і високу швидкість. Навіть якщо гравець потрапляє на грін, удар паттом може виявитися не менш складним, ніж попередній удар з ті. Неправильно прочитаний нахил або занадто сильний/слабкий удар легко призводять до боггі або навіть гіршого результату.
Багато історичних моментів і драматичних розв'язок на British Open пов'язані саме з грою на коротких лунках. Вони вимагають не тільки технічної майстерності, а й психологічної стійкості, оскільки помилка на такій лунці може коштувати дуже дорого. Саме тому професійні гольфісти приділяють особливу увагу відпрацюванню ударів з ті на коротких дистанціях та грі у короткій грі навколо гріна, розуміючи, що успіх на British Open часто кується саме на цих, здавалося б, простих, ділянках поля.
