Квантова заплутаність — це явище, за якого дві або більше квантові частинки виявляються взаємопов'язаними таким чином, що стан однієї частинки миттєво впливає на стан іншої, незалежно від відстані між ними. Це одне з найбільш парадоксальних і фундаментальних явищ квантової механіки, передбачене Альбертом Ейнштейном, Борисом Подольським та Натаном Розеном у 1935 році, і назване Ейнштейном «моторошною далекодією». Експериментальні підтвердження цього явища, починаючи з дослідів Алена Аспе у 1980-х роках, незаперечно довели його реальність, спростувавши локальний реалізм. Заплутаність лежить в основі багатьох передових квантових технологій, таких як квантові обчислення, квантова криптографія та квантова телепортація. Наприклад, у квантових комп'ютерах заплутані кубіти можуть виконувати обчислення експоненціально швидше, ніж класичні біти, а в квантовій криптографії заплутаність використовується для створення абсолютно безпечних каналів зв'язку. Незважаючи на глибоке розуміння математичного апарату, що описує заплутаність, її точна фізична природа та механізми взаємодії залишаються предметом активних досліджень і філософських дискусій.