На північній стіні Сикстинської капели, праворуч над входом для кардиналів, розташована знаменита фреска П'єтро Перуджино XV століття. Вона зображує сцену з Євангелія від Матвія, де Ісус передає ключі схиленому апостолу Петру. Цей момент символізує передачу «ключів Царства Небесного» Петру, а разом з ними й особливої влади.

Згідно з Євангелієм, Ісус сказав Петрові: «І дам тобі ключі від Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі, а що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небі». Ці слова заклали основу одного з найбільш тривалих символів християнства — ключів святого Петра — і стали відправною точкою історії папства.

Коли кардинали Римо-католицької церкви збираються на конклав для обрання нового Папи, вони не просто обирають главу держави Ватикан. Вони обирають 267-го наступника святого Петра, якого, як навчає церковна традиція, Ісус обрав першим главою Церкви. Вибір Папи — це одночасно політичний і глибоко теологічний процес. Символічна передача ключів є одним із найдавніших ритуалів у християнстві.

Зображення двох перехрещених ключів — давній знак папської влади. У Ватикані цей символ усюди: на гербі Святого Престолу (один ключ золотий, інший срібний), на спеціальних поштових марках, що випускаються в період Sede Vacante (між смертю Папи та обранням його наступника). Статуї святого Петра, що тримає ключі, можна знайти як усередині базиліки Святого Петра, так і на площі.

Подібно до того, як Ісус змінив ім’я Симона на Петра, новий Папа також змінює ім’я, стаючи, за словами кардинала Тімоті Долана з Нью-Йорка, майже новою людиною в очах Церкви. Той, хто має ключі, наділений владою, яка, згідно з вченням, була дана Ісусом, щоб зберігати та передавати цілісність віри.

Кардинал Долан наголосив, що наступник Петра «не має армій для встановлення, зброї для продажу, валюти для обігу, торгівлі, тарифів для накладання. Але тим не менше він володіє цією приголомшливою моральною та духовною владою, якої, як ви бачите, прагне світ».

Сьогодні влада Папи значною мірою сприймається як моральний авторитет. Однак папство та значення ключів змінювалися протягом століть, у міру того як зміщувалася політична і теологічна міць Церкви.

У ранньому християнстві ключі були здебільшого теологічним символом прощення, а їхня передача Петру символізувала дарування Ісусом спасіння людям. Метафорично вони відчиняли ворота раю та вічного життя. Зображення Петра з ключами з'являються не раніше IV століття, після навернення імператора Константина та легалізації християнства.

Як зазначає історик мистецтва Фелісіті Харлі-МакГоуен, у цей час «наголос робиться на статусі Петра як прямого отримувача влади Христа, і це відбувається в період, коли Церква утверджується як релігія в імперії». У Римі ця іконографія набула особливого значення для утвердження авторитету Церкви.

Перше відоме зображення Христа, що передає ключі Петру, знаходиться в Римі, у Мавзолеї Санта-Констанца, усипальниці дочки Константина IV століття. Усередині мавзолею є мозаїка, де Ісус, що сидить на земній кулі, передає ключ Петру. Ця мозаїка демонструє перехід від язичництва до християнства.

У стародавньому монастирі Святої Катерини на горі Синай у Єгипті збереглася ікона VI століття, на якій Петро тримає ключі. За словами теолога Габріеля Торретти, ключі символізують не стільки земну владу, скільки християнську надію, прощення гріхів та можливість єднання з Ісусом Христом у вічному житті.

У Середньовіччі папська влада стала більш конкретною, коли Папа отримав суверенітет над територією — Папською областю. Згідно з деякими джерелами, Папі вручали реальні ключі від завойованих міст, що свідчило про перехід до політичного та військового виміру влади.

До епохи Відродження, коли Перуджино створював свою фреску, з'являються зображення не лише Ісуса та Петра, а й їх разом з усіма іншими учнями. Мистецтвознавці вважають це знаком того, що Церква почала наголошувати на папській спадкоємності у соціальному та політичному контексті.

Сам Папа Франциск роз'яснював своє розуміння ключів як «служіння авторитету, яке Ісус доручив йому на благо всієї Церкви». Він наголошував, що «авторитет — це служіння, а авторитет, який не є служінням, — це диктатура».

Моллі Фарнет, професор релігієзнавства, зазначає, що для Папи Франциска було важливе моральне обмеження влади. Він прагнув бути доброчесним лідером і запобігти використанню папської влади в домінуючій манері.

Символічна передача ключа як знак переходу влади порушує важливі питання: чи буде новий Папа використовувати ключі, щоб відкрити двері для більшої кількості людей, чи використовуватиме їх для регулювання кордонів? Той, хто тримає ключ, має велику владу над тим, хто входить до спільноти і хто залишається поза нею.

Ці питання, що стосуються земної та небесної влади, перебувають у центрі уваги кардиналів, які приймають рішення на конклаві під час вибору 267-го наступника святого Петра. Важливість їхнього вибору підкреслюють не лише фреска Перуджино та текст Євангелія від Матвія, але й сам ритуал конклаву, назва якого походить від латинського “con clave”, що означає «з ключем».