Декількома словами
Понтифікат Папи Франциска став епохою змін та несподіваних рішень, що вплинули на католицьку церкву та світову спільноту, зробивши його постаттю глобального значення.
Кардинал Хорхе Маріо Бергольйо з Аргентини був моїм фаворитом на виборах Папи Римського у 2005 році. Я помилилася. Тоді аргентинський кардинал, південноамериканський єзуїт, відомий тим, що їздить на автобусі, відповідав багатьом критеріям, які, за словами церковних експертів, були необхідні для просування церкви вперед. Але Колегія кардиналів обрала архіконсерватора Йозефа Ратцінгера, який став Папою Бенедиктом XVI. Через вісім років, коли я знову висвітлювала конклав і стояла на площі Святого Петра, вдивляючись у колір диму, що виходив із Сикстинської капели, я подумала, що аргентинський кардинал вже занадто старий, щоб бути головним кандидатом. І знову помилилася.
Кардинал Бергольйо, який прийняв ім'я Папа Франциск, перший, хто це зробив в історії церкви, був Папою сюрпризів. Протягом десятиліття, що я висвітлювала його діяльність, від дня його обрання до дня смерті в понеділок, він тримав у напрузі церкву, яку очолював, світ, про який так піклувався, і журналістів, які за ним стежили. Я висвітлювала його візити до несподіваних місць – Монголії, Іраку, М'янми – де він привертав увагу до гуманітарних катастроф, які не потрапляли в поле зору світової спільноти.
Один незабутній образ для мене за роки висвітлення діяльності Папи Франциска – це його видиме хвилювання, стиснутий голос, коли він зустрівся в Бангладеш із представниками етнічної меншини рохінджа, які зазнали жахливих переслідувань. Для мене це підкреслило, наскільки Франциска турбує доля мігрантів, переміщених жертв війни та найбільш забутих і маргіналізованих серед нас, незалежно від їхньої релігії. Для нього їхні страждання були реальними.
На папському літаку він був невимушеним чоловіком із гарним почуттям гумору, краще налагоджував контакти з пресою, ніж усі кандидати в президенти та президенти, яких я висвітлювала. У Ватикані він здивував мене стилем управління, який його критики вважали настільки жорстким, що навіть авторитарним, і здатністю обходити пастки інституції, створеної для уповільнення процесів. В інший час він приголомшував мене своєю очевидною нерішучістю, відкладаючи важливі рішення, як-от дозвіл деяким старшим, одруженим чоловікам служити священиками у віддалених місцях.
Коротше кажучи, Франциск ніколи не був передбачуваним.
