Декількома словами
Суддя Боасберг висловив готовність притягнути до відповідальності чиновників адміністрації Трампа за порушення наказу щодо депортації венесуельських мігрантів, підкреслюючи важливість дотримання судових рішень та захисту прав людини.
Федеральний суддя у Вашингтоні в середу пригрозив розпочати гучну справу про неповагу до суду щодо того, чи порушила адміністрація Трампа виданий ним минулого місяця наказ, який зобов'язував чиновників зупинити відправлення літаків з венесуельськими мігрантами до Сальвадору.
У 46-сторінковому рішенні суддя Джеймс Е. Боасберг заявив, що розпочне провадження про неповагу до адміністрації, якщо Білий дім не зробить того, чого він не робив понад місяць: не надасть десяткам венесуельських чоловіків, депортованих до Сальвадору на підставі широких повноважень військового часу, відомого як Закон про іноземних ворогів, шанс оскаржити їхнє вислання. «Суд не доходить таких висновків легковажно чи поспішно», — написав суддя Боасберг, який є головним суддею Федерального окружного суду у Вашингтоні. «Дійсно, він надав відповідачам достатньо можливостей пояснити свої дії. Жодна з їхніх відповідей не була задовільною».
Погроза судді Боасберга провадженням про неповагу до суду прозвучала через день після того, як інша федеральна суддя, в іншій справі, що стосується рейсів депортації до Сальвадору, оголосила, що розпочинає власне розслідування того, чи порушив Білий дім окрему постанову Верховного суду. У цій справі суддя Паула Ксініс, яка працює у Федеральному окружному суді в Меріленді, наказала адміністрації протягом наступних двох тижнів відповісти на запитання — як у письмовій формі, так і в свідченнях під присягою — про те, чому вона досі, очевидно, не виконала вказівки Верховного суду «сприяти» звільненню чоловіка з Меріленду, Кілмара Армандо Абрего Гарсіа, з тієї самої сальвадорської в’язниці, куди були відправлені венесуельські мігранти.
У сукупності ці два рішення суддів стали визначною спробою юристів притягнути Білий дім до відповідальності не лише за його очевидну готовність нехтувати постановами суду, але й, у ширшому сенсі, за його схильність досліджувати традиційний, але дедалі більш крихкий баланс сил між виконавчою та судовою гілками влади.
