На Венеційській бієнале архітектури 2025 року французький павільйон у садах Джардіні привертає увагу інсталяцією з будівельних риштувань, з’єднаних сітками та трубчастими перилами. Конструкція обгортає павільйон і спускається до води, втілюючи щось значно важливіше за просто естетику.

Це не структура, покликана вражати. Натомість вона є маніфестом ролі архітектури у вирішенні так званої «полікризи» — сукупності кризових явищ, таких як зміна клімату, війни, вимушене переміщення, економічна нестабільність та системна нерівність. Ця тема, підсумована назвою «Vivre Avec/Living With» (Жити разом/Жити з цим), задає тон павільйону, присвяченому пошуку рішень шляхом залучення широкого кола експертів та застосування швидких, не надто витратних підходів до постійно зростаючої кількості проблем.

Як зазначив куратор павільйону Брендан Макфарлейн, сьогодні архітектори більше не працюють як індивідуальні автори. Вони об’єднуються в колективи, пов’язуючи можливості та ділячись інтелектом. Сам павільйон відбиває цю стратегію: «Це не будинок, не будівля, — каже він. — Це свого роду скелет. Він адаптується до ландшафту і не залишає сліду».

У павільйоні представлено не менше 50 проєктів з усього світу. Деякі стосуються адаптації до зміни клімату, інші — допомоги при стихійних лихах. Але жоден не втілює дух міжкультурної співпраці та сміливого архітектурного ремонту так, як Speedstac, модульна бетонна будівельна система.

Розроблена торонтським архітектором Зеноном Радевичем, головним партнером фірми WZMH, система Speedstac спочатку задумувалася як швидке, масштабоване рішення для канадського ринку нерухомості. Однак вона набула особливої актуальності у розбомбленій Україні. Коли російські обстріли та артилерія руйнували житловий фонд країни, пан Радевич побачив можливість долучитися до відбудови у партнерстві з українцями.

Модулі Speedstac, схожі на конструктор Лего, — це підняті краном бетонні блоки, які можуть встановлюватися як вертикально, так і горизонтально за допомогою болтових з’єднань. Деякі блоки обладнані інженерними системами, кухнями та облицюванням. «Ми створили 12-сантиметровий простір між укладеними модулями, — пояснив Радевич. — Тож усі повітроводи, електропроводка та спринклери прокладаються акуратно. Жодних виступаючих частин, жодного безладу. Це архітектурна простота, народжена необхідністю».

Ця інновація вже розроблялася, коли на початку 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Пан Радевич, родина якого є українською і який з дитинства говорив українською вдома, отримав велику кількість заявок на роботу від архітекторів-біженців. Замість того, щоб доручати першій найнятій співробітниці, Юлії Федоренко, рутинну роботу, він залучив її до дослідницької лабораторії фірми Sparkbird. Вона допомогла команді адаптувати Speedstac до потреб постраждалих українських міст.

«Те, що починалося як допомога одній людині знайти роботу, стало місією допомогти поколінню українців відновити свій потенціал через архітектуру», — сказав Радевич. Окрім працевлаштування українців у Канаді та дистанційно на батьківщині, його фірма налагодила зв’язки з мережею архітекторів, інженерів, студентів та науковців країни через семінари, конкурси та стажування. Серед університетських партнерів — Харківська державна академія дизайну і мистецтв, Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Київський національний університет будівництва і архітектури та Харківська школа архітектури.

Протягом наступних місяців члени цієї неформальної спільноти розробили нові способи використання Speedstac: від реконфігурованого житла для ветеранів з інвалідністю до модульних дитячих садків із вбудованими бомбосховищами та мобільних польових госпіталів.

«Ви могли бачити їхнє захоплення, — розповів Радевич. — Вони не просто працювали — вони будували щось, що одного дня зможе відбудувати їхні громади».

Можливо, найбільш вражаючим є те, що WZMH та їхні українські колеги переосмислили Speedstac як спосіб ремонту пошкоджених радянських багатоповерхівок — бетонних будівель, які зазвичай були доволі міцними. У деяких випадках пропонувалося зрізати пошкоджені сегменти та вставляти модулі Speedstac на їх місце; в інших — розглядали можливість надбудовувати нові модулі поверх або поруч з існуючими будівлями.

«Ці бетонні вежі в Харкові та Києві не такі вже й старі, — каже пан Радевич. — У них досі живуть люди. Вони буквально рятували життя. Ми запитали: як нам не стерти, а підсилити? Не знести, а зцілити?»

Його контакти в Україні порадили зачекати до закінчення війни, щоб реалізувати такі ідеї, що він і планує робити, переважно у консультативній ролі. «Думаю, архітектори, які відбудовуватимуть Україну, мають бути українцями, — сказав він. — Там багато дивовижних талантів. Думаю, їм просто потрібна підтримка».

Історія Speedstac, що демонструє стійкість, глибоко вразила кураторів французького павільйону. «Speedstac торкнувся самого серця того, що ми намагалися зробити, — зазначив пан Макфарлейн. — Це було не про відмову від існуючого. Це було про ремонт. Ти усвідомлюєш те, що сталося, але ремонтуєш з життям».

Він та пані Якоб, засновники паризької архітектурної студії Jakob + MacFarlane, відомі своїми проєктами адаптивного повторного використання. У 2012 році вони завершили трансформацію старих доків уздовж Сени в будівлю City of Fashion and Design. Цього року у Венеції вони не шукали нову виставкову будівлю, а модифікували існуючий павільйон. Вони також найняли українських архітекторів після початку війни.

«Люди, коли їм боляче, часто не хочуть переїжджати, — розмірковує пані Якоб. — Вони хочуть залишитися там, де вони є». Це відчуття перегукується з логікою дизайну пана Радевича: дозволити мешканцям залишатися вкоріненими, навіть серед травми, і будувати на основі того, що вже існувало.

Раян Е. Сміт, директор Школи архітектури Університету Аризони та партнер-засновник консультаційної групи з префабрикованого будівництва MOD X, зазначив, що використання бетону в Speedstac не є ідеальним з точки зору викидів вуглецю при виробництві матеріалу. Також це рішення не буде таким ефективним, як легші варіанти, там, де швидкість є першочерговою. Але Speedstac, за його словами, може бути хорошим варіантом в Україні (та інших вразливих місцях) завдяки його міцності та знайомству регіону з цією технологією.

Команда WZMH, у партнерстві з Університетом Торонто Метрополитен, розробляє бетон, що на 20% легший за стандартний, включає захоплений вуглець як один зі своїх інгредієнтів і навіть має провідні властивості, які одного дня можуть забезпечити живлення для «розумної» інфраструктури. Співпрацюючи з українськими інженерами-програмістами, створено мобільний додаток Doton для відстеження рухів кранів та підвищення точності будівництва.

У Венеції учасники павільйону, що представляють різні культури, займалися вирішенням інших світових проблем, таких як ініціативи з переселення бангладешських сіл з небезпечних зон або перепрофілювання та розширення модульних будинків 1960-х років у Канаді. Як зауважив пан Макфарлейн: «Це глобальні проблеми. Але якщо ми подивимося на весь світ, то, безсумнівно, знайдемо різні способи вирішення одних і тих самих проблем. Ці відмінності дивовижно спостерігати».

Скромність характеризує як павільйон, так і проєкт Speedstac — визнання того, що в цей складний момент модерністські мрії та універсальні рішення окремих «великих мислителів» більше не працюють. Натомість з’являється недосконала, колективна архітектура переговорів.

«Можливо, нам не потрібно відновлювати все, — припустив пан Макфарлейн. — Можливо, ми стаємо зберігачами. Можливо, ми відходимо назад і дозволяємо архітектурі відповідати — а не нав’язувати».