Декількома словами
Індіанська школа Томаса в Нью-Йорку була інтернатом для дітей корінних народів, що діяла з кінця ХІХ століття. Її мета – асиміляція – часто призводила до розлуки дітей з родинами та культурою. Життя в школі було суворо регламентованим, а її спадщина досі вивчається та осмислюється.
Індіанська школа Томаса в штаті Нью-Йорк (США) десятиліттями слугувала установою, яка глибоко вплинула на життя багатьох поколінь корінних американців, здебільшого з племені Сенека. Заснована наприкінці ХІХ століття, вона спочатку призначалася для сиріт, але з часом почала приймати й інших дітей корінних народів, часто розлучаючи їх з родинами та традиційною культурою в рамках політики асиміляції.
Життя всередині школи Томаса було суворо регламентованим. Дні вихованців були насичені заняттями, трудовими обов'язками та дисциплінарними правилами. Хоча школа надавала певну освіту та притулок, сучасні дослідження та свідчення випускників малюють складнішу картину. Багато колишніх учнів згадують про сувору дисципліну, культурне відчуження та, в деяких випадках, про жорстоке поводження.
Внутрішній устрій школи відображав її місіонерсько-асиміляційну мету. Дітей навчали англійської мови, основ християнства та навичок, що вважалися корисними в домінуючій європейсько-американській культурі. При цьому їхні рідні мови, традиції та звичаї часто придушувалися або зовсім заборонялися.
Спадщина школи Томаса, як і інших подібних інтернатів для корінних народів у Північній Америці, залишається болючою главою історії. Сьогодні докладаються зусилля для збереження пам'яті про ті часи, вивчення їхнього впливу на наступні покоління та примирення з корінними громадами. Розуміння того, "як це виглядало зсередини", є важливим для усвідомлення повної картини історії відносин між державою, місіонерськими організаціями та корінним населенням США.
