Декількома словами
Згідно з новими дослідженнями, світ п'ять разів опинявся критично близько до ядерної війни між 1962 та 1995 роками через технічні збої, невірну оцінку та людський фактор. Експерти попереджають, що покладатися на удачу не можна, і закликають до системних заходів для зниження ризику майбутніх конфліктів.
Нові дослідження показують, що світ щонайменше п'ять разів опинявся на небезпечно близькій відстані від ядерної війни у період з 1962 по 1995 роки. Аналіз розсекречених документів та історичних даних про інциденти, які могли призвести до обміну ядерними ударами, підкреслює крихкість глобальної безпеки.
Експерти виділили п'ять ключових моментів, коли ризик ядерної війни був особливо високим:
1. Карибська криза (1962): Найвідоміший випадок, коли протистояння США та Радянського Союзу через розміщення ракет на Кубі поставило світ на межу ядерної катастрофи.
2. Інцидент з кораблем "Ліберті" (1967): Складний епізод під час Шестиденної війни, коли американське дослідницьке судно було атаковано ізраїльськими силами. Це викликало плутанину та побоювання ширшого конфлікту за участі ядерних держав.
3. Арабо-ізраїльська війна 1973 року (Війна Судного дня): Зростання напруженості та оголошення ядерної тривоги як у США, так і в Радянському Союзі.
4. "Інцидент Петрова" (1983): Радянська система раннього попередження помилково повідомила про запуск американських ракет. Радянський офіцер Станіслав Петров, хоча й діяв за протоколом, прийняв критично важливе рішення проігнорувати попередження, тим самим запобігши удару у відповідь.
5. Норвезький ракетний інцидент (1995): Наукова ракета, запущена Норвегією, була сприйнята російськими радарами як можлива ядерна атака з боку США. Президент Росії Борис Єльцин був проінформований, і був активований "ядерний чемоданчик", перш ніж помилка була підтверджена.
Аналітики зазначають, що ці небезпечні зближення не були просто щасливими випадковостями. Вони стали результатом складних взаємодій, що включали невірне сприйняття інформації, технічні збої та прийняття рішень людьми під екстремальним тиском. Наголошується на вирішальній ролі окремих особистостей, таких як Станіслав Петров, у запобіганні катастрофі.
Висновки невтішні: покладатися на удачу або героїзм окремих людей – неприйнятна довгострокова стратегія запобігання ядерній війні. Експерти закликають до поновлення міжнародних зусиль зі скорочення ядерних арсеналів, поліпшення каналів зв'язку та створення надійних систем захисту від випадкової ескалації. Підкреслюється необхідність усунення корінних причин напруженості та недовіри між ядерними державами. Ризик залишається реальним, а системи, покликані запобігти війні, вразливі до помилок.
