Півстоліття минуло з моменту закінчення війни у В'єтнамі, що залишила глибокі шрами в американському суспільстві. Багато американців, які не бажали брати участь у конфлікті, що забрав життя близько 60 тисяч їхніх співвітчизників, знайшли притулок у Канаді, яка не підтримувала війну та гостинно приймала біженців.

Підписана Джиммі Картером у 1977 році президентська амністія відкрила двері для повернення тисяч американців додому, щоб залікувати рани, завдані війною у В'єтнамі. Однак багато ухильників від призову, як їх часто називали, не поспішали повертатися. Їхнє рішення втекти до Канади дорого обійшлося: розірвані сімейні зв'язки, зруйновані дружні стосунки та почуття сорому. Суспільство розділилося: одні вважали їх героями, інші – боягузами.

Сьогодні, коли відзначається 50-річчя закінчення війни, на тлі нової турбулентності у світі, американці, які живуть у Канаді, знову відчувають занепокоєння щодо майбутнього. Економічний тиск та загрози суверенітету з боку США змушують їх згадувати минуле та переосмислювати свої рішення.

Багато з тих, хто свого часу втік від призову, сьогодні вже літні люди. Вони по-різному оцінюють свій вибір. Одні вважають, що вчинили правильно, інші – що треба було залишитися та боротися. Усі вони сходяться в одному: війна у В'єтнамі залишила незгладимий слід у їхньому житті та в історії Америки.

Серед тих, хто знайшов притулок у Канаді, були пацифісти, екологи, активісти, люди, які прагнуть більш автентичного життя. Канада стала для них не просто місцем порятунку, але й новим домом, де вони змогли збудувати своє життя, знайти себе та зробити свій внесок у розвиток суспільства.

Незважаючи на те, що багато хто з них так і не повернувся до США, вони продовжують слідкувати за тим, що відбувається у їхній колишній країні, та переживають за її майбутнє.

(Далі йдуть короткі історії людей, які втекли до Канади, як в оригінальному тексті, адаптовані за стилем)