Нове генетичне дослідження ставить під сумнів загальноприйняте уявлення про походження мешканців Карфагену. Фінікійці, відомі мореплавці та торговці стародавності, заснували Карфаген приблизно в IX столітті до нашої ери на території сучасного Тунісу. Карфагеняни, також відомі як пунійці, створили імперію, що простягалася Північно-Східною Африкою та південною Іспанією.

Протягом понад 2000 років вважалося, що карфагеняни походять з Леванту, а саме з Ханаану, звідки вони запозичили мову та релігію. Однак нове восьмирічне дослідження, опубліковане в журналі Nature, припускає, що генетичний внесок левантійських фінікійців у пунійські колонії в період з VI по II століття до нашої ери був незначним.

«Вони зберегли фінікійську культуру, мову, релігію та торговий спосіб життя, – каже Девід Рейх, генетик з Гарварду, чия лабораторія займалася аналізом даних, – але передали їх людям з іншим біологічним походженням, з якими вони змішалися після прибуття до цих регіонів».

Міжнародна дослідницька група проаналізувала ДНК останків 210 осіб, зокрема 196 – з 14 територій, які традиційно вважалися фінікійськими та пунійськими у Леванті, Північній Африці, Іберії, Сицилії, Сардинії та на Ібіці. Дослідження показало, що фінікійці змішувалися не з усіма народами, з якими зустрічалися. Лише у трьох зі 103 осіб, чиї кістки були датовані методом радіовуглецевого аналізу, було значне левантійське походження. Ці троє – один із Сардинії, двоє із Сицилії – могли бути іммігрантами, які прибули в період Римської імперії, що настав після Третьої Пунічної війни.

Переважно, основними предками вивчених фінікійців були греки. Ймовірно, це були люди, з якими фінікійці зустрічалися та змішувалися на Сицилії, де грецькі та фінікійські колонії існували пліч-о-пліч.

До 400 р. до н.е. фінікійці із західного Середземномор'я, які жили в Північній Африці, мали досить прості генетичні профілі: лише у тих, хто помер у Північній Африці, було північноафриканське походження. Після 400 р. до н.е. сліди північноафриканського походження з'являються в незначній мірі в кістках фінікійців, виявлених у Сицилії, Сардинії та Іберії. На думку авторів, це може відображати зростаючий вплив Карфагену.

Отримані дані вказують на демографічний зсув, що стався приблизно в VI столітті до нашої ери, коли карфагеняни прийняли новий діалект (пунічний), а домінуюча форма поховання змінилася з кремації на поховання. Результати роботи доводять, що бути карфагенянином – це не специфічний генетичний маркер, а складний мікс культури, історії та походження.