У березні 2013 року кардинал з Аргентини Хорхе Маріо Бергольйо став 266-м понтифіком Римсько-католицької церкви, першим південноамериканцем на цій посаді. Він обрав ім'я Франциск і став першим неєвропейським Папою за понад 1200 років, а також першим членом ордену єзуїтів, який очолив церкву. Обрання архієпископа Буенос-Айреса у віці 76 років стало потужним сигналом кардиналів про те, що майбутнє церкви лежить у глобальному півдні, де проживає більшість католиків світу. Франциск народився в сім'ї італійських іммігрантів у Буенос-Айресі та був відомий як скромна людина, яка виступала на захист бідних і вела суворе життя в аргентинській столиці. Він успадкував церкву, яка стикалася з численними викликами, зокрема з нестачею священників, зростанням конкуренції з боку євангельських церков у Південній півкулі, кризою сексуального насильства, яка підірвала моральний авторитет церкви на Заході, і труднощами в управлінні самим Ватиканом. Конклав, який призвів до його обрання, відбувся після більш ніж тижня напружених дискусій серед кардиналів світу про проблеми, що стояли перед церквою, та їхні критерії для її наступного лідера. Кардинал Крістоф Шенборн з Відня, теолог, відомий своїм інтелектом і пастирським підходом, зазначив, що роль Папи – це не «головний виконавчий директор багатонаціональної компанії, а духовний лідер спільноти віруючих».