Декількома словами
Система психічного здоров'я в Монтані потребує комплексних реформ, де забезпечення житлом є ключовим елементом для довгострокової стабілізації пацієнтів та розірвання циклу бездомності.
Історія пані L та її матері K ілюструє замкнене коло проблем психічного здоров'я та бездомності у штаті Монтана. K, 65-річна жінка, вже вісім років живе на вулицях Міссули, страждаючи від шизоафективного розладу. Її донька L змушена боротися з недосконалою системою охорони здоров'я Монтани, намагаючись допомогти матері отримати стабільне лікування та житло.
Через скорочення бюджету Medicaid у 2017 році, K втратила доступ до послуг соціального працівника, що призвело до відмови від ліків та бездомності. Ситуація погіршувалася: притулки відмовляли через симптоми, поліція виписувала штрафи за вторгнення, а допомога у лікарнях та психіатричних закладах була короткостроковою і не вирішувала проблему комплексно.
Монтана, маючи лише одну психіатричну лікарню, зіткнулася з системною кризою. Попри виділення 300 мільйонів доларів на покращення системи психічного здоров'я у 2023 році, цих коштів може бути недостатньо без вирішення житлової проблеми для пацієнтів.
Соціальна працівниця Тереза Вільямс, яка допомагає L, підкреслює, що житло є ключовим фактором для стабілізації стану таких людей, як K. Реформи включають відкриття кризових центрів та групових будинків, але довгострокове житло залишається проблемою. Метт Дженнінгс, прокурор округу Міссула, наголошує на необхідності стабільного житла для розірвання замкненого кола «лікарня-в'язниця-вулиця».
Досвід L демонструє руйнівний вплив цієї системи не лише на пацієнтів, але і на їхні родини. Попри надію на реформи, без гарантованого житла для людей з серйозними психічними захворюваннями, криза бездомності та недоотриманої допомоги триватиме.
